Глобальна карта мікропластику: як пластикові частинки проникають у глибини океану

За матеріалами Florida Atlantic University

Джерело: phys.org

Кожного року в океан потрапляє від 9 до 14 мільйонів тонн пластику. Більшість із нього — це мікропластик (від 1 мікрона до 5 мм), який становить значну загрозу для морських екосистем.

Досі більшість досліджень зосереджувалась на поверхні — зазвичай верхні 15–50 см води. Але мікропластик буває різним за розміром і щільністю, що впливає на його розповсюдження в океані.

Команда вчених з різних країн, зокрема з Університету Флориди, вперше створила глобальну карту розподілу мікропластику — від поверхні до дна. Вони проаналізували дані з 1 885 точок збору зразків за 2014–2024 роки, класифікуючи частинки за розміром і типом полімеру.

Що виявили вчені

• Мікропластик виявили не лише на поверхні, а й на глибинах до 2000 метрів.
• Найменші частинки (1–100 мікронів) проникають глибше й рівномірніше.
• Більші частинки (100–5000 мікронів) концентруються у верхніх 100 м шарах — особливо в океанічних гірах, які діють як велетенські пастки.

Ударною новиною стало те, що мікропластик почав входити до вуглецевого циклу океану: якщо на глибині 30 м він становить лише 0,1% частинок вуглецю, то на глибині 2000 м — уже до 5%.

«Мікропластик — не лише на поверхні. Він глибоко вбудований у всю товщу води, навіть у відкритому морі», — каже Трейсі Мінсер, співавтор дослідження.

Звідки пластик — і що з ним далі

Вчені ідентифікували понад 56 типів полімерів. Найбільше — легких пластиків (поліетилен, поліпропілен), що спливають. Проте щільніші полімери (від пляшок, сіток, контейнерів) частіше виявляються в глибоких водах — вони ламаються швидше й осідають.

• Поліпропілен (мотузки, стаканчики) деградує швидше під сонцем.
• Поліетилен (пакети, пляшки) — триваліший у довкіллі.

Через нерівномірність методик досліджень та обмежене покриття даних залишаються великі прогалини, які потребують кращого технічного оснащення й міжнародної координації.

«Наше дослідження показує: мікропластик вже стає частиною глобального вуглецевого циклу — з наслідками для клімату та харчових ланцюгів», — підсумовує Мінсер.