Чому одні міста купаються в доходах, а інші не мають коштів на базові послуги

Місцева влада у США відповідає за ключові повсякденні послуги — школи, парки, громадську безпеку, інфраструктуру.

Джерело: phys.org

Проте можливості фінансувати ці сфери суттєво різняться залежно від того, скільки оподатковуваної нерухомості розташовано в межах конкретного міста чи містечка. Нове дослідження Мічиганського університету показує: саме адміністративні кордони відіграють вирішальну роль у формуванні глибокої фінансової нерівності між сусідніми громадами.

У статті, опублікованій у журналі Socio-Economic Review, науковці вводять поняття «фрагментація податкової бази». Воно описує нерівномірний розподіл вартості нерухомості між численними містами та селищами, що разом утворюють одну агломерацію. У результаті одні громади отримують надзвичайно великі податкові надходження, тоді як інші — інколи буквально за кілька кілометрів — мають мізерні ресурси для фінансування базових послуг.

Команда під керівництвом соціолога Роберта Мандуки проаналізувала 138 мільйонів податкових записів про нерухомість по всій країні. Дослідження показало, що в багатьох великих агломераціях розриви є колосальними не лише через нерівність доходів, а й через закони, які дозволяють заможним районам створювати окремі муніципалітети та «замикати» податкове багатство в межах невеликих територій.

Для вимірювання цього явища автори запропонували два показники. Перший — коефіцієнт фрагментації податкової бази — показує, яку частку майнового багатства довелося б перерозподілити, щоб усі громади в межах агломерації мали однакові ресурси на одного мешканця. У деяких регіонах цей показник перевищує 20%. Другий індикатор — коефіцієнт фіскальної спроможності — порівнює податкову базу конкретного міста із середнім рівнем по агломерації, виявляючи явних «переможців» і «аутсайдерів».

Дослідження ідентифікує так звані муніципальні «податкові гавані» — міста з податковою базою на душу населення щонайменше втричі вищою за середню. Серед них — відомі курорти та елітні передмістя, а також малі населені пункти з мінімальною кількістю жителів, але величезною комерційною нерухомістю. Протилежну групу становлять фінансово знекровлені громади, зокрема великі міста на кшталт Детройта чи Ньюарка, які мають менше третини середньої податкової бази свого регіону.

На відміну від інших заможних країн, США значною мірою покладаються на місцеві бюджети, майже не компенсуючи нерівність через централізовані трансферти. У поєднанні з фрагментованими муніципальними межами це посилює економічну сегрегацію. Автори наголошують: така нерівність не є неминучою. Вона є наслідком політичних рішень і може бути зменшена через реформу меж громад, механізми розподілу доходів або посилення ролі штатів і федерації.