Найбільша загроза ШІ в університетах — не списування, а руйнування самого навчання

Публічна дискусія про штучний інтелект у вищій освіті найчастіше зосереджується на темі списування.

Чи використовують студенти чат-боти для написання есе? Чи можуть викладачі це виявити? Чи варто університетам забороняти нові технології, чи, навпаки, інтегрувати їх у навчальний процес? Ці питання зрозумілі, але вони відволікають від значно глибшої трансформації, яка вже відбувається.

Джерело: phys.org

Штучний інтелект дедалі активніше впроваджується в університетське життя. Йдеться не лише про використання студентами інструментів для підготовки до іспитів або допомоги з письмом. Університети застосовують алгоритмічні системи для розподілу ресурсів, оцінювання ризиків відрахування, складання розкладів і автоматизації адміністративних рішень. Викладачі використовують генеративні моделі для створення програм курсів, завдань і критеріїв оцінювання, а дослідники — для аналізу літератури, написання коду та підготовки чернеток наукових статей.

Дослідники Нір Айсіковіц і Джейкоб Берлі звертають увагу на те, що з розвитком автономних систем етичні ризики лише зростають. Якщо машини беруть на себе дедалі більшу частину «інтелектуальної праці» — від підготовки лекцій до розробки експериментів, — постає питання: що тоді залишається університету? Проблема не лише в можливих порушеннях академічної доброчесності, а й у поступовому «вимиванні» самої екосистеми навчання та наставництва, на якій тримається вища освіта.

Особливо небезпечною є тенденція до когнітивного «перекладання» мислення на машину. ШІ здатен скорочувати рутинну працю, але водночас він може позбавляти студентів тих складних, інколи болісних етапів навчання, які формують компетентність: написання й переписування текстів, боротьби з нерозумінням, виправлення власних помилок. Саме ця інтелектуальна напруга створює глибоке розуміння. Якщо ж автономні системи перебирають на себе дедалі більше «рутинних» завдань у викладанні та дослідженнях, університет може зберегти зовнішню продуктивність, але поступово втратити середовище, у якому формуються експерти та професіонали.

Автори підкреслюють: головне питання полягає не лише в тому, чи зросте кількість дипломів або публікацій. Важливо, яким шляхом вони створюються і які навички, цінності та спільноти формуються в процесі. У світі, де інтелектуальна праця дедалі більше автоматизується, університетам доведеться визначити, що саме вони зобов’язані своїм студентам, молодим науковцям і суспільству — і ким стане університет у новій епосі штучного інтелекту.