Дослідження в Квебеку виявило відсутність єдиного стандарту екологізації міст

«Зелені провулки» — житлові проходи, переплановані для покращення якості життя та біорізноманіття — стають дедалі популярнішими в містах Північної Америки.

Джерело: phys.org

Проте нове дослідження під керівництвом Університету Конкордія свідчить, що цей термін залишається розмитим. Науковці з’ясували, що такі простори не завжди одночасно забезпечують і екологічні вигоди, і соціальну згуртованість; кінцевий результат прямо залежить від дизайну та конкретної мети.

Дослідження порівняло два різні підходи: ініціативи мешканців у Монреалі та стандартизовану муніципальну програму в Труа-Рів’єр. У Монреалі «зелений провулок» може бути дитячим майданчиком, стіною з муралами або повністю засадженою деревами територією. Натомість у Труа-Рів’єр програма зосереджена на управлінні дощовими водами та збереженні доступу для спецтранспорту, що дає стабільніші результати щодо зниження нічної температури.

Влітку 2023 року дослідники проаналізували 53 зелені та 23 звичайні провулки, а також 76 ділянок вулиць у Квебеку. Вони фіксували види дерев, шари рослинності та наявність інвазивних рослин, а в Монреалі навіть відстежували світлячків як показник якості середовища. Датчики температури фіксували умови кожні 15 хвилин, щоб виявити реальний ефект охолодження в різних зонах.

Результати показали, що в Монреалі кількість дерев у провулках була вищою, ніж на вулицях, але самі дерева часто були меншими, що обмежувало затінення. У деяких випадках температурні дані свідчили, що зелені зони працювали не краще, а іноді й гірше за «сірі» аналоги. Це пояснюється тим, що мешканці часто обирають декор або ігрові зони замість масивного озеленення.

Важливою проблемою виявилося утримання об’єктів: старі зелені провулки з часом втрачають рослинність через брак фінансування. Коли витрати на догляд перекладаються на плечі окремих мешканців, проєкти часто занепадають. Науковці наголошують, що муніципальний підхід у Труа-Рів’єр швидше допомагає досягти цілей щодо озеленення міста, тоді як модель Монреаля краще відповідає особистим потребам громади.

Ізабелла Річмонд, яка очолювала роботу, вважає, що «зелені провулки» дають рідкісний шанс зробити густонаселені міста екологічнішими. Оптимальним рішенням може стати «золота середина» — проєкти, керовані громадою, але підтримані експертними знаннями та стабільними інвестиціями з боку міста. Тільки за умови постійного управління такі простори зможуть тривалий час виконувати свої функції та приносити користь.