Як комп’ютери змінили заводи у 1970-х і що це означає для епохи ШІ

На початку 1970-х у США почалася тиха революція на заводах: токарні, свердлильні та фрезерні верстати, якими раніше керували досвідчені робітники, масово переводили на числове програмне керування (CNC).

Джерело: phys.org

Нове дослідження економіста Девіда Клінґінґсміта з Case Western Reserve University та його колег із Єльського й Брандейського університетів показує, як ця хвиля автоматизації змінила промисловість і що вона може сказати нам про нинішній бум штучного інтелекту.

Команда проаналізувала період із 1970 по 2010 роки, оцінивши, які галузі та регіони зазнали найбільшого впливу комп’ютеризації, а також довгострокові наслідки для продуктивності, зайнятості й самих працівників. Дослідження показало: впровадження CNC підвищило продуктивність праці приблизно на 7%, але водночас скоротило зайнятість у виробництві на 12%. Найбільше постраждали працівники середньої кваліфікації без вищої освіти, особливо там, де профспілки були слабкими.

Водночас для людей із дипломом коледжу автоматизація стала радше шансом, ніж загрозою: зайнятість серед них зросла на 17%. Автоматизовані верстати вимагали нових компетенцій – програмування, роботи з комп’ютеризованими системами, інженерних навичок. Коледжі швидко підлаштувалися й почали відкривати спеціальні програми з комп’ютеризованого виробництва, що дозволило частині робітників перейти в більш кваліфіковані ролі.

Клінґінҝсміт наголошує: ключову роль у тому, що автоматизація не призвела до катастрофічних соціальних наслідків, відіграли профспілки та наявність альтернативних секторів. У 1970-х близько 45% металургів були профспілковими, тож могли розраховувати на переговори щодо захисту робочих місць, компенсацій і програм перекваліфікації. Частина працівників перейшла до інших видів виробництва, наприклад у деревообробку чи пластмаси, де комп’ютеризація тоді була менш глибокою, або взагалі змінила сферу на оптову й роздрібну торгівлю.

Автори підкреслюють, що нинішня хвиля автоматизації, пов’язана з ШІ, може бути болючішою. Якщо у 1970–1980-х технології найбільше вдарили по робітниках середнього класу – токарях, операторах, автозаводцях, – то штучний інтелект здатен автоматизувати завдання високоосвічених фахівців: юристів, фінансистів, аналітиків, а також значну частину рутинної клієнтської роботи.

Ще один висновок стосується промислових кластерів. Найсильніше від CNC-автоматизації постраждав «іржавий пояс» США та так званий «авіаційний архіпелаг» – райони авіабудування в Південній Каліфорнії та передмістях Сіетла. На думку дослідників, ці ж регіони за умови інвестицій у навички, освіту та інфраструктуру можуть стати новими центрами зростання високотехнологічного виробництва вже в епоху ШІ.

Клінґінҝсміт робить висновок: ми не можемо зупинити технологічні зміни, але можемо змінити те, як суспільство до них готується. Йдеться про завчасне оновлення освітніх програм, підтримку перекваліфікації й активну політику, що дає людям реальні шанси адаптуватися, а не просто сходити з дистанції.