Затоплені міграційні шляхи змінюють уявлення про розселення людства

Дослідник з Університету Канзасу багато років вивчає «акватерру» — термін, яким він називає ті частини світу, що колись були населені людьми, але нині опинилися під водою через зміну рівня моря.

Джерело: phys.org

Професор географії Джером Добсон, почесний професор KU, вважає, що ці затоплені прибережні ділянки та острови можуть містити безцінні археологічні артефакти та ключі до розуміння давньої історії людства, і заслуговують на більше наукове вивчення.

Разом з італійськими колегами — Джорджо Спадою (Університет Болоньї) та Гаєю Галаcсі (Університет Урбіно) — Добсон опублікував нову оцінку давніх міграційних маршрутів із Африки, звідки походить Homo sapiens. У дослідженні використано вдосконалену модель гляціальної ізостатичної адаптації (GIA) історичних рівнів моря, а також дані ДНК і археологічні свідчення.

Поліпшене моделювання давніх рівнів моря дозволяє побачити, як танення льодовиків — яке тривало ще довго після останнього льодовикового максимуму — могло змінювати міграційні шляхи та впливати на розвиток цивілізацій.

Дослідження опубліковано в журналі Comptes Rendus Géoscience.

«Найбільш захопливе в тому, що підводні ландшафти можуть мати археологічне значення, а ця карта допоможе науковцям їх знайти», — говорить Добсон. «Ми сподіваємося, що це допоможе людям побачити й дослідити землі, які були відкриті під час останнього льодовикового періоду — особливо під час максимуму 21 000 років тому».

У дослідженні деталізовано давні узбережжя, рівні океану та міграційні коридори в Африці та Західній Азії. Зокрема, розглядаються альтернативні суходольні й морські маршрути з Африки: перехід через Суецький перешийок, маршрут через Акабську затоку до Леванту, перехід через Баб-ель-Мандеб до Аравії, маршрут із затоки Фол-Бей до Середземного моря, а також острівний шлях через протоки Сицилії та Мессіни.

«Ми хотіли створити узбережжя, які є фізично та геофізично точними», — пояснив Добсон. «Просто відняти висоту рівня моря від рельєфу недостатньо — земна кора буквально згинається під вагою льодовиків».

За результатами дослідження, деякі важливі маршрути були відкритими значно довше, ніж вважалося раніше, хоча й змінювалися відповідно до регіональних коливань рівня моря.

Добсон і його співавтори також використали бази даних ДНК, щоб реконструювати шляхи виходу людей з Африки — і зіставити їх з потенційними географічними маршрутами.

«Ми скористалися новою картою центрів ДНК, яка охоплює останні 2 мільйони років», — каже Добсон. «Вона вказує на одне давнє походження на півдні, поблизу Мерое в Куші, глибоко в Африці. Археологічних даних там мало, натомість генетичні — сильні й послідовні».

Команда прагнула простежити міграцію з перших осередків людства, досліджуючи північні маршрути через Синайський півострів і південні — через Баб-ель-Мандеб.

«Центр раннього людського гаплотипу, схоже, розташований у північно-східному Судані», — зазначив Добсон. «Це не стало сюрпризом для фахівців з генетики. Ми побачили чіткі зв’язки в бік Леванту. Археологічні джерела часто наголошують на південному маршруті через Баб-ель-Мандеб, але насправді карти не показують стійкого зв’язку між західною та східною сторонами цієї протоки».

Добсон додав, що хоча Баб-ель-Мандеб є найвужчим проходом географічно, він міг бути серйозною перепоною, залежно від того, якими були тоді плавзасоби.

«Поглиблені дослідження показують, що північний шлях через Синай є добре підтвердженим», — говорить він. «А південний, через Баб-ель-Мандеб, виглядає набагато менш підтвердженим археологічно на основі нових даних».

Дослідники також розглядали інші маршрути та переходи. Результати свідчать про рухи людства з півдня на північ і зі сходу на захід у долині Нілу, а також підкреслюють значення порту Береніка у Фол-Бей уздовж узбережжя Червоного моря як точки переходу.

«Є дві причини, чому Фол-Бей важливий: по-перше, це альтернативний маршрут під час низького рівня моря», — зазначає Добсон. «Ізмус Суецький — це понад 500 км суші, дуже довгий і виснажливий перехід. Люди, ймовірно, обирали коротший шлях — через Фол-Бей до першого порогу Нілу, близько 300 км».

«Навіть у сприятливі часи морські подорожі вздовж Червоного моря були складними: воно вузьке й має багато коралових рифів, особливо з західного боку. Фол-Бей був логічною альтернативою для переходу між Червоним і Середземним морями».

Дослідник наголошує, що нові дані про Береніку мають спонукати науковців до перегляду уявлень про міграцію до долини Нілу до або під час льодовикового максимуму. На його думку, коралові рифи поблизу Фол-Бей можуть містити більше підказок.

«Добре відомо, що коралові рифи, зокрема локальні, потребують твердого ґрунту в основі», — каже він. «Наші дані є побічними, але вони спонукають до ретельного пошуку доказів людської присутності».

Оскільки GIA-дані, розроблені дослідницькою командою, є у відкритому доступі, вони можуть бути корисними для подальших досліджень у географії, археології, міграційних студіях, науці про кліматичні зміни та збереженні видів.

«Це — ресурс для спільноти», — підкреслив Добсон. «Ми хотіли надати ці реконструкції дослідникам, щоб вони могли вивчати свої регіони — де жили люди, як виглядала земля, і як вона змінювалася».