Глобальна система моніторингу під загрозою колапсу

Світ покладається на обмежену кількість країн у спостереженні за океаном, і ця система починає давати збій.

Джерело: phys.org

Зараз у кожному океанічному басейні розгорнуто мережу з дослідницьких суден, буїв та близько 4000 автономних роботів-профілографів типу Argo, які кожні 10 днів занурюються на глибину до 2000 метрів. Нове дослідження в журналі Nature Climate Change вперше виміряло крихкість цієї Глобальної системи спостережень за океаном (GOOS). Результати тривожні: якщо США (через загрозу бюджетних скорочень у NOAA та NSF) припинять фінансування, похибка в оцінці нагрівання океану підскочить на 163%. Це гірше, ніж випадкова втрата 80% усіх світових даних, адже американські прилади закривають критичні географічні прогалини, які зараз не здатна компенсувати жодна інша нація.

Багато хто вважає GOOS суто «кліматичним моніторингом», але на цих даних базується кожен щоденний прогноз погоди, включно з новітніми ШІ-системами на кшталт Pangu-Weather та GraphCast. Штучний інтелект не замінює спостереження, а повністю залежить від них. Без підводних даних неможливо спрогнозувати траєкторію та руйнівну силу тропічних циклонів (які черпають енергію з глибин до 2000 метрів), розрахувати періоди збору врожаю чи попередити рибне господарство про хвилі морської спеки. Супутники бачать лише поверхню води, тоді як тепло накопичується на глибині сотень і тисяч метрів. Те, що не виміряно сьогодні в товщі води, буде втрачено для науки назавжди.

Аргумент про дорожнечу системи розбивається об реальні цифри: річне утримання всієї планетарної мережі коштує близько 1 мільярда євро. Для порівняння, лише у 2024 році екстремальна погода, пов'язана зі змінами в океані, завдала Європі збитків на десятки мільярдів євро, а один потужний ураган в Атлантиці коштує США сотні мільярдів доларів. Кожне євро, інвестоване в океанічні датчики — це одна з найвигідніших державних інвестицій у світі. Проте зараз частка Європейського Союзу в системі становить лише 12% (менше чверті від частки США), а Франція, маючи другу за площею виключну економічну зону у світі, забезпечує лише 5% даних температурних профілів, поступаючись навіть Австралії.

Європа повинна визнати моніторинг океану критичною інфраструктурою нарівні з супутниковою навігацією та забезпечити стабільне багаторічне фінансування для суден, буїв та дата-центрів. Майбутня конференція OceanObs'29 у Китаї стане шансом переглянути систему та зробити її збалансованішою, виходячи з реальних економічних можливостей країн, а не історичної випадковості. Посилення наукової співпраці між Європою та Китаєм дозволить об'єднати їхні географічні зони спостереження та покрити більшу частину Світового океану. Якщо не діяти зараз, людство ризикує «всліпу» увійти в період наймасштабнішої трансформації клімату в історії, отримуючи дедалі менш точні прогнози штормів та підвищення рівня моря.