Чому в курганах на території Німеччини ховали людей з іншого регіону: відповідає ізотопний аналіз

Нещодавні дослідження свідчать, що багато осіб доби бронзи, похованих у Седдіні (Німеччина), не були місцевими, а прибули з-поза регіону.

Якщо раніше археологи знаходили в околицях Седдіна артефакти з інших частин Європи, то нове дослідження показує: до Седдіна подорожували й оселялися самі люди.

Джерело: phys.org

Дослідження «A Late Bronze Age foreign elite? Investigating mobility patterns at Seddin, Germany» опубліковане в PLOS One.

Це перше біоархеологічне дослідження людських кісткових решток із району Седдіна. Вивчення артефактів може свідчити про торгівлю та обмін між регіонами, але не відповідає на питання, чи супроводжували це переміщення людей. Нове дослідження проливає світло на те, як люди подорожували Європою під час бронзової доби.

«Нам вдалося заповнити цю прогалину знань щодо елітного населення Седдіна, дослідивши їхні кісткові рештки та визначивши, що їхній хімічний склад є чужорідним для регіону. Втім, досліджені індивіди загалом походять із видатних курганних поховань, отже наші результати не репрезентують загальну популяцію, а лише еліти», — говорить д-р Анья Франк, керівниця дослідження.

Робота виконана в межах міжнародної співпраці за участі дослідників і археологів Гетеборзького університету. Автори дійшли висновку, що Седдін — із його монументальними курганами — має бути важливим вузлом міжнародних зв’язків у 900–700 рр. до н.е.

«Це відбито у факті, що більшість похованих демонструють немісцевий, іноземний стронцієвий підпис», — зазначає професор Крістіан Крістіансен (Гетеборзький університет).

«Стронцієві підписи більшості похованих вказують і на Південну Скандинавію, і на Центральну Європу, а можливо, й на Північну Італію. Це добре узгоджується з археологічними даними про інтенсифікацію торгівлі між цими регіонами», — додає він.

Як проводили дослідження

Міжнародна міждисциплінарна команда проаналізувала кремовані рештки з п’яти пам’яток пізньої бронзової доби навколо Седдіна, зокрема кургану Wickbold I IX ст. до н.е., на предмет ізотопного складу стронцію. Д-р Франк пояснює, як ізотопи стронцію дають змогу простежувати давню мобільність.

Щоб визначити, чи є людина місцевою чи ні, її ізотопний склад стронцію порівнюють із референтною базовою лінією. Для цього ізотопний склад стронцію в околицях Седдіна визначили за різними довкіллєвими матеріалами — зокрема за археологічними ґрунтами та поверхневими водами.

«Ми вимірювали ізотопи стронцію в кісточках внутрішнього вуха, знайдених у кремаційних похованнях еліт. Ці кісточки формуються в ранньому дитинстві й залишаються стійкими до змін надалі, навіть під час кремації. У процесі формування кістка вбирає стронцієвий склад нашої їжі й завдяки своїй міцності його ніби “зберігає”», — каже д-р Франк.

Отже, якщо ізотопний склад стронцію у кісточці внутрішнього вуха особи бронзової доби не збігається з ізотопним складом довкілля в районі поселення, де її поховано (а отже, з районом, звідки надходила їжа), таку особу можна вважати немісцевою.

«Визначити точний регіон походження складніше, адже кілька територій можуть мати однаковий стронцієвий підпис. Тому ми вказали кілька можливих областей і далі звузили їх за допомогою археологічних даних», — додає Франк.

У дослідженні також взяли участь археологи Гетеборзького університету Крістіан Крістіансен і Серена Сабатіні.