Найбільший бій УПА проти НКВД нанесли на карту

Василь Кирилюк, один із бійців УПА, згадує про бій під Гурбами у 1944 році як про героїчний подвиг українських повстанців. У свої 20 років він разом з однолітками боровся за волю Української Держави.

Про повідомляють Новини картографії від Візіком з посиланням на uzhgorodka.uz.ua.

Передумови бою під Гурбами

У квітні 1944 року територію Галичини та Волині розділив німецько-радянський фронт, який зупинився на цих теренах місяцем раніше. Відповідно частину території УПА-Північ (Волинь та Полісся) зайняли радянські війська, а цілу крайову групу УПА-Південь вже радянська адміністрація.

Постала потреба підготувати рейдові групи. На межі Тернопільщини та Рівненщини розташовувалася низка вишкільних баз воєнної округи УПА “Богун” та інших підрозділів УПА-Південь — це був своєрідний військово-вишкільний центр для поповнення та переформування підрозділів Української Повстанської Армії.

В той час німецький фронт відійшов на захід від Рівненщини, однак в тилу червоної армії залишились доволі значні з`єднання українських повстанців, тож радянські війська у квітні 1944 методично відрізали комунікації й шляхи до відступу. Радянськими військами був підготований великий наступ, зараз більш відомий як бій під Гурбами чи Кременецька військова операція (згідно з документами НКВД).

Хід бою

21 квітня розпочалася наступальна операція НКВД і вже за два дні вони оточили дерманський та точевицький ліси, тоді й розпочалися перші сутички військ УПА та підрозділів НКВД. У нерівному та відкритому бою зустрілись загони УПА, у складі яких були відділ південної групи УПА-Північ “Богун” під командою Петра Олійника (“Енея”) та з’єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука (“Леміша”). Загалом сили повстанців складалися з 3000 бійців, з яких не кожен був озброєний.

З боку ворога виступили 4 піхотні бригади, танковий батальйон, авіація та кавалерійський полк НКВД, а це близько 15 000 бойовиків.

“Заревіли різними голосами большевицькі танки, а в повітрі появились розвідувальні літаки й почали скидати на наші становища бомби. У розпал запеклої боротьби було знищено кільканадцять ворожих танків і відбито ряд ворожих атак. Повстанці бились як леви. Кидалися з в’язками гранат під ворожі танки, влучним вогнем косили лави ворога…” – командир “Великан”, він же курінний “Міша” — Михайло Кондрась.

Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. За звітами ВВ НКВД відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. В ніч з 24 на 25 квітня командир “Ясен” (Микола Свистун) віддав накази курінним проривати ворожу облаву. 25 квітня розпочався Бущанський прорив. Курінні “Докса” (Семен Котик) та “Мамай” (Іван Сало) мали прорватись в бік села Буща, тим самим забезпечити прорив інших частин.

Наслідки

“Гурби ― це наша перемога над ворогом, який переважав нас у багато разів. Перемога не тільки політична, а й мілітарна, і жодні звірства та мордування, при яких енкаведисти, як спрути, накидаються на наших бійців і на цивільне населення, щоб обмити руки в їхній крові, щоб поштрикати штиками їхні благородні тіла, не мають і не можуть мати успіху.

Бо терором не можна знищити всезростаючого революційного руху. Ним ворог нас не злякав, а навпаки, збудив вогненну ненависть до себе і згуртував до відкритої боротьби проти більшовицького терору, проти більшовицького імперіалізму. Гурби ― це наша відповідь ворогові”, — майор Косенко, учасник бою під Гурбами, спогад від 13 травня 1944 року.

Для Української повстанської армії найбільша битва з військами НКВД, у Кременецьких лісах 21-25 квітня, була переможною. Попри значну перевагу у зброї та особовому складі, радянським військам не вдалося вибити повстанців з оборонних позицій і витіснити з лісового масиву на відкритий простір, на тили фронтової лінії Червоної армії з метою цілковитого знищення.