Від виживання до спустошення: як пастки змінюють африканські екосистеми

Нове дослідження міжнародної групи вчених під керівництвом Шона Денні з Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі показало масштаби кризи, пов’язаної з використанням силків для полювання в Африці.

Цей метод — встановлення дротових або мотузяних петель уздовж тваринних стежок — є надзвичайно поширеним і дедалі більше загрожує диким популяціям по всьому континенту.

Джерело: phys.org

Силки часто використовують для добування їжі або доходу. Вони дешеві, прості у виготовленні та легко встановлюються у великій кількості. Саме ці переваги роблять їх привабливими для мисливців і водночас майже неконтрольованими для органів нагляду. На відміну від вогнепальної зброї, силки працюють без присутності людини й ловлять будь-яку тварину, яка потрапляє в петлю — незалежно від виду чи розміру.

Автори оцінили, що щороку в Африці встановлюють десятки мільйонів, а можливо й сотні мільйонів силків. За їхніми підрахунками, через це щороку марнується щонайменше десятки мільйонів кілограмів м’яса диких тварин, а в деяких оцінках — понад 100 мільйонів кілограмів. Частина здобичі гине і розкладається, не будучи зібраною, або ж її поїдають падальники, особливо якщо пастки перевіряють рідко.

Дослідження, опубліковане в журналі BioScience, базується на аналізі наукових публікацій і баз даних, насамперед із Центральної Африки — регіону, де накопичено найбільше інформації про мисливство. Вчені зіставили частоту використання силків, середні розміри здобичі та обсяги щорічного вилову, щоб оцінити реальну кількість пасток.

Окрему увагу автори приділяють причинам проблеми. Для багатьох сільських громад полювання залишається важливою частиною продовольчих систем і культури, а також доступним джерелом доходу. Водночас сучасні масштаби та інтенсивність мисливства значною мірою є наслідком історичної спадщини колоніального управління, слабких або нечітких законів, корупції та браку ефективного контролю. У результаті дика природа в багатьох регіонах перетворилася на спільний ресурс без реальних механізмів захисту.

Дослідники наголошують, що виключно жорсткі заборони не дадуть результату. Серед можливих рішень вони називають посилення місцевого управління ресурсами, заохочення сталих практик серед самих мисливців і зменшення марнування здобичі. Наприклад, перевірка силків щонайменше раз на два дні могла б знизити втрати до 5% і менше.

За словами Шона Денні, мета дослідження — не повна заборона полювання, а пошук шляхів, які дозволили б зменшити шкоду для дикої природи та наблизити мисливські системи Африки до сталого балансу між потребами людей і збереженням екосистем.