Океанічні екосистеми поглинають вуглець ефективніше за тропічні ліси

Поширеною помилкою є твердження, що тропічні ліси — це єдині «легені» Землі.

Джерело: phys.org

Насправді саме океани виробляють більшу частину кисню, який ми споживаємо, і набагато ефективніше зберігають вуглець. Вуглець, накопичений в океані та прибережних екосистемах, називають «блакитним вуглецем». Його вважають секретною зброєю людства у протидії глобальному потеплінню через здатність надійно утримувати парникові гази у морських відкладеннях.

Процес захоплення блакитного вуглецю починається з фотосинтезу, під час якого морські рослини поглинають вуглекислий газ, перетворюючи його на кисень та енергію. Кріс Фултон, головний науковий співробітник Австралійського інституту морських наук, досліджує, як цей ресурс накопичується в екосистемах Західної Австралії. За його словами, резервуари вуглецю, відомі як вуглецеві пули, включають мангрові ліси, зарості морських трав та припливні мулисті мілини.

Останні дослідження Фултона та його колег показують, що більша частина блакитного вуглецю потрапляє в ці пули із зовнішніх джерел. Наприклад, листя мангрового дерева може бути поховане безпосередньо під ним, але значна частина рослинного матеріалу транспортується водою та осідає в іншому місці. Це відкриття змінює пріоритети охорони природи: замість захисту однієї ділянки лісу необхідно зберігати весь морський ландшафт.

У межах проєкту «Ландшафти блакитного вуглецю» вчені намагаються відстежити шлях цих зовнішніх ресурсів та виявити «гарячі точки» їхнього накопичення. Проєкт також спростовує стереотип, що лише мангри та морські трави є ключовими гравцями в цьому процесі. Дослідження показують, що макроводорості або морські водорості відіграють не менш важливу роль, ніж традиційні екосистеми, хоча раніше їхній внесок суттєво недооцінювали.

Екосистеми блакитного вуглецю не лише допомагають боротися зі зміною клімату, а й забезпечують захист узбережжя від ерозії. Вони створюють середовище існування для величезної кількості організмів, що підтримує глобальне біорізноманіття. Проте самі океанічні системи зараз перебувають під загрозою через глобальне потепління, що створює замкнене коло: кліматичні зміни руйнують те, що мало б їх зупиняти.

Розуміння того, звідки приходить вуглець і де він осідає, є критичним для розробки ефективних міжнародних стратегій охорони довкілля. Кріс Фултон підкреслює, що водорості — це не просто «слизька маса», а важливий елемент глобальної безпеки. Тільки комплексний підхід до управління морськими просторами дозволить повноцінно використовувати потенціал океану як природного регулятора клімату на планеті.