Спогади як мапа: як жителі формують емоційний ландшафт міста

Глибока прив’язаність до рідного міста: що відбувається, коли воно різко змінюється?

Джерело: phys.org

Коли восени 2023 року оголосили про зупинку доменних печей у Порт-Талботі (Південний Уельс), заголовки були сповнені емоцій — «спустошення», «страх», «кінець епохи». Для містян це було не лише про втрату 3 000 робочих місць, а й про удар по ідентичності міста. Це приклад «прив’язаності до місця» — глибоких зв’язків із просторами, де ми ростемо, живемо, працюємо і спілкуємося.

У вересні 2024-го доменні печі зупинили остаточно; на зміну їм зводять «зелену» дугову піч. Перехід породжує страх і невизначеність: чи будуть робочі місця для наступного покоління, чи залишиться місто впізнаваним? Ще до закриття дослідники з Кардіффського університету фіксували «тривале відчуття приниження й небезпеки» в регіоні.

Щоб зрозуміти, як формується й живе така прив’язаність, автор досліджував Ньюпорт (майже за 80 км на схід), де в 1962 році відкрили сталеливарний комбінат у Лланверні. Тоді сюди переїхали тисячі робітників, навколо заводу будувалися цілі квартали; більшість виробництва закрили у 2001-му. Замість «кабінетних» інтерв’ю дослідник ходив містом із мешканцями, повертаючись у місця 1960–1970-х. Події для громади з публічними виступами допомогли підняти колективні спогади.

Спливали різні історії: утрата природних оселищ під забудову; ейфорія перших домівок і «коли здавалось, що можливо все»; конкретні травми (авто врізалося у двір); мрії 1970-х про власні будинки, авто, телевізори; хаос від вантажівок із сланцем для фундаментів комбінату. Сталь формувала не лише міське тло, а життєві сюжети людей. І це були не тільки історії втрат, а й гордості, належності, щоденної радості.

Чому це важливо: прив’язаність до місця пояснює, чому закриття заводу, знесення району чи занепад вулиці так боляче сприймаються — це не лише про економіку, а про пам’ять і сенс. У Порт-Талботі майбутнє міста ліплять політика, корпорації й глобальна економіка, але емоційний ландшафт і голоси мешканців не можна ігнорувати. У Ньюпорті, де занепад стався раніше, картина змішаніша: місто зростає, зайнятість вище середньої, нові «якорі прив’язаності» дає незалежна музична сцена й події на кшталт Newport Rising.

Висновок: ми тримаємося не лише за доми й квартали, а й за міста, спільні минулі й уявні майбутні. Щоби зрозуміти це, варто виходити за межі новин про спад чи «відбудову» і слухати, що люди пам’ятають, цінують і чого бояться втратити. Бо ми не просто живемо в місцях — ми їх відчуваємо.