Цифрові технології повертають «голос» безіменним єгипетським артефактам

Сьогодні єгиптологія переживає тиху кризу — не лише через грабування, а через втрату контексту.

У багатьох музеях світу зберігаються артефакти, вивезені у ХІХ — на початку ХХ століття, які повністю втратили своє походження. Ми бачимо, що це — наприклад, розписаний футляр для ступні мумії чи позолочена маска, — але не знаємо, з якої гробниці вони походять і з якими предметами були пов’язані. Через це ці об’єкти залишаються історично «німі», адже їхні зв’язки з іншими знахідками давно розірвані.

Джерело: phys.org

Сучасні археологи нерідко знаходять фрагменти, які могли бути частиною більших предметів, що нині зберігаються у музейних колекціях. Проблема в тому, що традиційні методи зіставлення — візуальні порівняння та неповні архівні записи — не дозволяють упевнено довести зв’язок між уламком і цілим експонатом. Ще понад століття тому археолог Фліндерс Пітрі наголошував, що цінність предмета визначається не його красою, а інформацією, яку він містить. Сьогодні цифрові інструменти дають можливість реалізувати цю ідею на практиці.

Одним із ключових методів стало високоточне 3D-сканування, яке дозволяє зафіксувати повну геометрію поверхні об’єкта без контакту та пошкодження. Після сканування артефакт перетворюється на цифрову модель, яку можна обертати, вимірювати та порівнювати. За допомогою комп’ютерного аналізу форми дослідники вимірюють кривину, товщину й просторові співвідношення поверхонь, створюючи своєрідний «геометричний відбиток». У дослідженні, опублікованому в журналі Heritage Science, було показано, що фрагмент поховальної маски з картоннажу з Єгипту греко-римського періоду майже ідеально збігається з цілою маскою з музейної колекції: різниця у формі становила менш ніж міліметр, що свідчить про виготовлення в одній формі.

Такі підходи дозволяють об’єднувати дані з різних музеїв і архівів без транспортування крихких пам’яток, створюючи спільну цифрову мову для археологів і кураторів. Хоча методика не базується на штучному інтелекті, вона є частиною ширшого руху цифрової археології, де 3D-сканування й алгоритмічний аналіз допомагають відновлювати втрачені зв’язки. У результаті навіть невеликі уламки можуть повернути об’єктам їхній контекст і значення, фактично повертаючи їм історичний «дім».