Стародавня ДНК руйнує міфи про фінікійців і карфагенян

Стародавня ДНК кидає виклик усталеним уявленням про середземноморську фінікійсько-пунічну цивілізацію

Джерело: phys.org

Пунічний некрополь Пуч-дельс-Молінс на острові Ібіца. У новому дослідженні стародавньої ДНК було секвеновано людські рештки з цього та інших важливих фінікійсько-пунічних археологічних пам’яток.

Фінікійська культура виникла в містах-державах Леванту епохи бронзи, започаткувавши важливі інновації, серед яких — перша абетка, що стала основою для багатьох сучасних систем письма.

На початку І тисячоліття до н.е. фінікійські міста створили широку морську мережу торговельних постів аж до Іберії, поширюючи свою культуру, релігію та мову по всьому центральному й західному Середземномор’ї.

До VI століття до н.е. Карфаген — фінікійська прибережна колонія на території сучасного Тунісу — став домінуючою силою регіону. Культурно фінікійські спільноти, пов'язані з Карфагеном або під його правлінням, римляни називали "пунічними".

Карфагенська імперія залишила помітний слід в історії, зокрема завдяки трьом великим "пунічним війнам" із Римською республікою та знаменитому походу Ганнібала через Альпи.

Нове дослідження ДНК фінікійців і карфагенян

У рамках роботи Центру археонаук Стародавнього Середземномор’я Макса Планка — Гарварду під керівництвом Йоганнеса Краузе (Інститут еволюційної антропології Макса Планка) та Майкла Маккорміка (Гарвардський університет) міжнародна команда дослідників опублікувала дослідження генетичної історії цих давніх цивілізацій.

Результати оприлюднено в журналі Nature.

Новий погляд на поширення фінікійської культури

Мета дослідження — за допомогою стародавньої ДНК охарактеризувати походження пунічних народів і простежити генетичні зв'язки із левантійськими фінікійцями. Для цього було секвеновано й проаналізовано велику кількість геномів людських решток з 14 фінікійських і пунічних археологічних пам’яток — від Леванту, Північної Африки та Іберії до середземноморських островів Сицилії, Сардинії та Ібіци.

Результати виявилися несподіваними.

"Ми виявили дивовижно мало прямих генетичних слідів левантійських фінікійців у пунічних популяціях західного та центрального Середземномор’я," — каже провідний автор дослідження Гаральд Рінгбауер, який починав дослідження в Гарварді, а нині очолює групу в Інституті еволюційної антропології Макса Планка в Лейпцигу, - Це змінює наше уявлення: фінікійська культура поширювалася не через масову міграцію, а шляхом культурної трансмісії та асиміляції."

Різноманітний світ пунічних міст

Дослідники виявили, що пунічні пам’ятки населяли люди з дуже різним генетичним походженням.

"Ми бачимо в Пунічному світі надзвичайну генетичну різноманітність," — говорить Девід Райх, професор генетики й біології людської еволюції Гарвардського університету, співкерівник дослідження.

"У кожному з пам'яток люди мали різноманітне походження: найбільша частка припадала на людей, генетично подібних до сучасних мешканців Сицилії та Егейського моря, проте також було багато людей із північноафриканськими коренями."

Космополітичний характер Пунічного світу

Результати підтверджують, що Пунічний світ був надзвичайно космополітичним.

Індивіди з північноафриканським походженням жили поряд і змішувалися з більшістю мешканців із сицилійсько-егеїдським корінням на всіх досліджуваних пам’ятках, включно з Карфагеном.

Генетичні мережі, що простягалися через Середземне море, вказують на активні процеси торгівлі, шлюбів і змішання населення.

Дослідники навіть виявили пару близьких родичів (приблизно другі кузени), один із яких був похований у Північній Африці, а інший — на Сицилії.

Відлуння великої мережі контактів

"Ці знахідки підтверджують, що стародавні середземноморські суспільства були глибоко пов’язані між собою," — каже Ілан Гронау, професор комп’ютерних наук з Університету Райхмана в Ізраїлі, співкерівник дослідження, - Подібні роботи показують потужність стародавньої ДНК для розкриття походження й мобільності історичних популяцій, про які в нас мало прямих письмових свідчень."