Дослідження в Белізі змінює уявлення про похоронні практики цивілізації Майя

Нове дослідження, проведене докторкою Анджеліною Локер і опубліковане в Journal of Anthropological Archaeology, застосувало біоархеологічні методи, щоб з’ясувати, чи можуть вторинні поховання (зокрема черепи, щелепи, зуби й кістки рук), знайдені у простолюдному контексті пізнього докласичного періоду Майя (300 до н.е. – 250 н.е.), бути не лише свідченням жертвоприношень, а й пов’язаними з уявленнями про предків, душу і право на землю.

Джерело: phys.org

Традиційна інтерпретація: насильство і жертви

Такі знахідки в Мезоамериці зазвичай трактуються як наслідки ритуального насильства або жертвопринесень — на честь богів, важливих померлих або святилищ.

Проте етноісторичні джерела свідчать, що доколумбові культури мали складні уявлення про душу, предків і потойбічне життя. У системі вірувань Майя:

• Baah — «обличчя», уособлює життя, знаходиться в голові;
• Ik’ — подих душі, пов’язаний із вітром, нефритом і... зубами;
• Ch’ulel — сутність у серці й крові.
• Wahy — духи-компаньйони, часто у формі тварин.

Таким чином, частини тіла (череп, зуби, щелепа, рука) могли виступати каналом спілкування з предками.

Альтернативне трактування: зв’язок, а не жертви

Докторка Локер вивчила поховання, знайдені на околиці Дос Хомбрес (Беліз) — давнього міського центру Майя з населенням близько 10–15 тисяч осіб. Було знайдено лише 21 поховання, серед них — вторинні комплекси на території «Групи Танцюриста», за 1,55 км від центру міста.

Зокрема, у "Епізоді поховання 2" дослідниця виявила:

• Основні останки належали молодій жінці, разом із маркувальним каменем і мушлями;
• У могилу були додані зуби двох дорослих осіб — однієї 20–34 років, другої — 30–40 років.

Зовсім не жертва

Результати ізотопного аналізу стронцію й кисню показали: молода жінка була місцевою, а двоє інших — немісцевими. Це підважує ідею про жертвоприношення, адже такі ритуали зазвичай здійснювались у центрі або при елітних похованнях, тоді як ця могила:

• розташована на периферії;
• не мала багатих дарів;
• належала неелітній особі.

Отже, це не є типове ритуальне жертвоприношення, а радше — практика "створення місця" (placemaking).

Права на землю через предків

Докторка Локер припускає, що немісцеві зуби могли належати предкам, похованим деінде, але чиї рештки були принесені до нового місця, щоб:

• встановити родинну присутність;
• ствердити право на землю;
• укорінити нову спільноту у предковій традиції.

Таким чином, рештки не були жертвами, а засобом символічного заселення простору. У світі Майя — це був спосіб ув’язати живих, мертвих і ландшафт в єдину соціокосмічну систему.