Нові мапи розкрили вразливість пралісів Аляски та Британської Колумбії

Вікові та пралісові масиви мають вирішальне значення для збереження біорізноманіття, накопичення вуглецю, підтримки культурних традицій та економічної діяльності.

Джерело: phys.org

Проте на територіях Аляски та Британської Колумбії ці багаті природні ресурси досі не мали надійного картографічного обліку, через що значна частина заповідних земель залишалася недослідженою. Тепер дослідники з Орегонського університету очолили масштабний проєкт із картографування, який проливає світло на точне розташування, структуру та природоохоронний статус пралісів усього регіону. Отримані дані показали, що понад 40% зрілих і пралісових масивів досліджуваної зони розташовані в місцях, які повністю позбавлені постійного законодавчого захисту.

Провідний автор дослідження Джеймс Лемпінг, чия праця була опублікована в науковому журналі Ecosystems, зазначив, що метою команди було з'ясувати, де саме збереглися праліси, як вони охороняються та які загрози для них існують через недосконалість екологічної політики. Стародавні ліси Аляски та Британської Колумбії наразі формально захищені різними категоріями земель: від національних парків і пам'яток природи до заповідних зон. Проте найбільшу площу цих унікальних екосистем автори виявили на особливих територіях Аляски, які класифікуються як «безлісні зони з інвентаризаційним обліком» (Inventoried Roadless Areas). Вони відіграють ключову роль у стримуванні глобального потепління, оскільки утримують найбільше вуглецю в регіоні.

Головна небезпека полягає в тому, що ці території не мають постійного законодавчого захисту на рівні Конгресу, який мають класичні національні парки. Натомість ними керує федеральна адміністрація країни. Протягом понад 20 років спеціальне Правило збереження безлісних зон від 2001 року забороняло тут будівництво доріг та промислову заготівлю деревини. Проте будь-яка зміна політичних пріоритетів у Білому домі може миттєво послабити або скасувати ці обмеження без узгодження з парламентом. Співавторка дослідження, географ Мелісса Лукаш, наголосила, що саме найцінніші лісові масиви з колосальними запасами вуглецю виявилися найбільш юридично вразливими перед змінами політичних курсів.

У своїй статті науковці не висувають прямих вимог щодо зміни законодавства чи створення нових заповідників. Вони лише фіксують реальний стан пралісів, який надалі слугуватиме надійним орієнтиром для моніторингу змін та ухвалення управлінських рішень. Конкретні цифри вражають: на заповідних безлісних територіях Аляски вчені нарахували 3720 квадратних кілометрів пралісів, тоді як на територіях офіційних національних пам'яток природи їх залишилося лише 1560 квадратних кілометрів, а в національних парках — усього 730 квадратних кілометрів. Раніше подібні масиви даних успішно використовувалися для коригування Північно-західного лісового плану в інших штатах США, координуючи землекористування на федеральних землях Тихоокеанського Північного Заходу.

Досі на Алясці та в Британській Колумбії існували лише фрагментарні звіти або загальні глобальні карти, які не давали точної інформації про локалізацію та видовий склад лісів. Картографування цієї зони було надзвичайно складним завданням, оскільки досліджувана територія перетинає міжнародні кордони США та Канади. Окремі відомства використовують абсолютно різні визначення того, що саме вважати «пралісом», а самі карти часто штучно розривалися прикордонними лініями. Щоб подолати ці розбіжності, вчені створили уніфіковану аналітичну модель, яка дозволила вперше об'єднати розрізнені дані в чітку, послідовну та надійну картографічну систему.

Під час роботи Джеймс Лемпінг спирався на наземні інвентаризаційні ділянки, які містять точні дані про структуру лісу, види дерев та стан рослинності. Потім він пов'язав ці виміри із супутниковими знімками, кліматичними змінними та топографічними картами, що дозволило детально змоделювати характеристики лісів навіть у важкодоступних районах. Тепер лісники чітко бачать видовий склад кожної ділянки, обсяги накопиченого вуглецю та відсоток старовікових дерев. Наостанок автори підкреслили, що помірні дощові ліси тихоокеанського узбережжя є єдиною пов'язаною екосистемою, тому наявність спільних мап та безперервного транскордонного моніторингу є життєво важливою для майбутнього всієї планети.

Підписуйтеся на наш телеграм-канал https://t.me/VisicomAPI