Дослідження розлому на Алясці спростовує старі теорії про землетруси

Дослідники вивчили Шумагін-Гап — спокійну ділянку зони субдукції Аляска-Алеутські острови, де одна тектонічна плита занурюється під іншу.

Джерело: phys.org

Протягом десятиліть панувала теорія, що такі зони повільно ковзають завдяки рідинам під високим тиском, які діють як мастило. Однак нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Communications, показало, що в цій зоні недостатньо вологи для пояснення такої поведінки розлому.

Для аналізу структури морського дна команда використала морське електромагнітне зондування. Цей метод дозволяє картографувати здатність підземних порід проводити електрику, що прямо вказує на наявність або відсутність солоної води. Дослідники обстежили ділянку завдовжки 120 кілометрів і виявили, що розлом у Шумагін-Гап не містить очікуваних об'ємів рідини під високим тиском.

Отримані зображення демонструють, що мілководна частина розлому має дуже мало вільного простору в породах. Тиск тієї невеликої кількості води, що там присутня, відповідає нормі, а не аномально високим показникам, необхідним для ефекту аквапланування. Поверхня самого розлому виявилася нерівною та грубою, а верхня плита нагадує мозаїку з матеріалів різної міцності.

Це відкриття змушує вчених переглянути моделі, які використовуються для оцінки ризиків землетрусів та цунамі від Аляски до Японії. Раніше вважалося, що саме тиск рідини визначає, чи буде розлом накопичувати напругу для руйнівного поштовху, чи вивільнятиме її поступово. Якщо мастило не є головним чинником стабільності, то інші "тихі" розломи можуть бути менш безпечними, ніж передбачалося раніше.

Розуміння справжніх причин руху плит є критично важливим для прибережних громад США, зокрема в штатах Каліфорнія та Орегон. Саме раптове зміщення в зонах субдукції спричиняє найпотужніші цунамі, які раніше вже завдавали шкоди Гавайським островам. Нові дані вказують на те, що стабільність розлому забезпечується поєднанням шорсткості поверхні порід та їхньої специфічної міцності.

Автори дослідження наголошують на необхідності збору якісніших даних у відкритому морі для уточнення прогнозів. Відсутність простої моделі з рідинним мастилом означає, що кожен розлом може мати унікальну природу. Це відкриття допоможе краще підготувати інфраструктуру до можливих природних катаклізмів у майбутньому через точнішу оцінку небезпеки в зонах субдукції по всьому світу.