«Сліди прибульців» у космосі: Чому астробіологи не поспішають вірити гучним заголовкам

Може здатися, що ми стоїмо на порозі відкриття позаземного життя.

Джерело: phys.org

У 2025 році в пресрелізах стверджувалося, що ми маємо «найпереконливіші натяки» на життя на екзопланеті K2-18b. А коментуючи зразок породи «Водоспад Чеява» (Cheyava Falls) на Марсі, адміністратор NASA Шон Даффі заявив, що це «найближча точка», до якої ми коли-небудь наближалися в пошуках життя на Червоній планеті. Такі моменти збуджують уяву, але піднімають важливе питання: що насправді думає більшість учених? У реальності системних даних про думку наукової спільноти часто бракує. Мої колеги і я вирішили змінити це й опитали астробіологів одразу після двох гучних заяв 2025 року.

Перший випадок стосувався екзопланети K2-18b, де у квітні 2025 року дослідники виявили можливі сліди молекул диметилсульфіду та диметилдисульфіду, які на Землі пов'язані з біоактивністю. ЗМІ піднесли це як неймовірний прорив. Другий випадок стався у вересні, коли NASA оголосило, що на марсіанській породі «Водоспад Чеява» збереглася потенційна біосигнатура — так звані «леопардові плями» (мінеральні кільця, які на Землі часто утворюються внаслідок життєдіяльності мікробів). В обох випадках заголовки та самі чиновники NASA натякали на щось епохальне.

Ми опитали сотні астробіологів з усього світу за кілька днів після кожного оголошення, поставивши просте запитання: чи вважають вони, що позаземне життя, швидше за все, знайшли? Результати виявилися вельми стриманими. У випадку з K2-18b лише 6,6% учених погодилися з цим твердженням. Майже дві третини висловилися проти, а 28,0% зайняли нейтральну позицію. Для Марса впевненість була вищою, але все одно обережною: 15,1% погодилися, частка незгодних упала до 44,6%, а нейтральних — зросла до 40,3%. Проте частка тих, хто був категорично незгодний, різко знизилася — з 35,1% (для K2-18b) до всього 11,1% (для Марса). Тобто спільнота стала відкритішою до можливого відкриття на Марсі, але не готова визнати його беззастережно.

Причина в тому, що ці два випадки ґрунтуються на різних типах даних. Заява щодо K2-18b спиралася на аналіз атмосфери крізь міжзоряні відстані, тоді як марсіанський камінь можна вивчити безпосередньо й детально. При цьому астробіологи знають, що «життєподібні» структури можуть виникати і в ході небіологічних процесів. Часто головна складність полягає не в тому, щоб уявити, як життя могло створити цей сигнал, а в тому, щоб зрозуміти, якими ще способами природа могла створити щось подібне без жодної участі живих організмів. Наукова думка рідко буває бінарною, і ставлення до гіпотези як до простого «за» чи «проти» стирає важливі нюанси.

Цей урок виходить далеко за межі пошуків інопланетян. У кліматології, дослідженнях пандемій, штучного інтелекту чи медицини публічні дискусії постійно апелюють до «наукового консенсусу». Іноді він дійсно є, але часто у нас просто немає системних інструментів, щоб виміряти, що насправді думають учені в умовах невизначеності. У Даремському університеті наша дослідницька група C-Scope вивчає, як розподіляється і змінюється експертна думка. Ми не намагаємося замінити докази опитуваннями, але якщо суспільна дискусія та політична воля все частіше залежать від того, «що думають учені», нам варто докласти більше зусиль, щоб з'ясувати це напевно.