Чия карта головна: участь громад у картографуванні змінює підходи до охорони природи

Нове дослідження трьохсот дев'яноста восьми наукових праць оцінило розвиток партисипативної картографії

Джерело: news.mongabay.com

У сфері охорони природи дедалі активніше використовують партисипативне картографування, яке дозволяє інтегрувати знання корінних народів, культурні цінності та пріоритети місцевих громад у просторове планування. Новий науковий огляд трьохсот дев'яноста восьми досліджень, опублікований у журналі Conservation Science and Practice, показав стрімке зростання цієї галузі протягом останнього десятиліття. Водночас науковці Майкл Ковальські та його колеги констатують відсутність послідовних єдиних стандартів щодо методів збору даних, етики, права власності на інформацію та оцінки результатів, що залишається викликом для екологічної практики.

Історично карти природоохоронних територій створювалися «згори» за допомогою супутникових знімків, урядового зонування та моделей розподілу видів. Проте такі інструменти не здатні зафіксувати, як саме люди взаємодіють із ландшафтом. Партисипативний підхід, що розвинувся з методів швидкої сільської оцінки та публічних геоінформаційних систем, працює безпосередньо на землі. Члени громад позначають на паперових картах або цифрових платформах мисливські угіддя, пасовища, міграційні коридори тварин, зони конфліктів із дикою природою, місця поширення інвазивних видів та культурно важливі об'єкти.

Практичне значення методу підтвердив випадок у північно-східній частині Габону, де громада селища Массаха самостійно нанесла на карту лісовий масив під назвою «заповідник усіх дітей Массаха». На офіційних адміністративних і глобальних картах ця територія виглядала як порожній незаселений ліс і була віддана під лісозаготівельну концесію. Завдяки усній історії, польовим дослідженням із приладами супутникової навігації та спільній перевірці даних, мешканці задокументували розташування прабатьківських сіл, священних озер та релігійних об'єктів. Карта стала доказом у політичній заяві до уряду з вимогою вилучити ліс із концесії.

Географія досліджень демонструє різні регіональні пріоритети в ста двох країнах світу на кожному континенті. У Північній Америці та Австралії картографування частіше фокусується на екологічних цінностях та плануванні землекористування. Робота Крістофера Реймонда в австралійському басейні Мюррей-Дарлінг показала, що карти відображають не просто корисність ландшафту, а глибокі зв'язки людей із конкретними місцями. У Південній Америці, Азії та Африці дослідження зосереджені на управлінні природними ресурсами. У Європі головна увага приділяється екосистемним послугам, а також управлінню рибальством.

Партисипативна картографія є ключовим елементом так званої точної охорони природи, оскільки допомагає уникнути помилок на практиці. Модель може визначити ідеальну ділянку для відновлення лісу на основі запасів вуглецю, але локальна карта покаже, що ця земля є спірною або використовується для випасу худоби. Водночас автори огляду застерігають від екстрактивного підходу, коли дослідники збирають знання громад без подальшого залучення людей до прийняття рішень. Роботи Шанкара Асвані на Соломонових Оравах та Аріель Левайн на Гаваях довели, що менеджери цінують процес за можливість вибудувати довіру.

Ефективність карт залежить від юридичної стратегії та політичного таймінгу. Аналіз екосистемних послуг Грега Брауна показав, що вплив народних карт на офіційні рішення влади часто залишається обмеженим через недовіру чиновників до неформальних знань. Матеріал підготував засновник медіаплатформи Mongabay Ретт Ейєрс Батлер у рамках серії аналітичних оглядів про ефективність охорони природи. Статтю опубліковано чотирнадцятого травня дві тисячі двадцять шостого року на американському некомерційному порталі екологічних новин Mongabay, який працює кількома мовами та висвітлює події на екологічній передовій.