Географія узбережжя визначає шанси на виживання під час кліматичних змін

Нове дослідження, опубліковане в журналі Science, показало, що морські види на узбережжях, орієнтованих зі сходу на захід, частіше зникають, ніж ті, що мешкають уздовж берегів із напрямком північ–південь.

Коли океан нагрівається, види зазвичай мігрують у бік полюсів, щоб залишатися в комфортному температурному діапазоні. Уздовж прямих північ–південних узбереж, як на східному узбережжі Північної Америки, це можливо відносно швидко. Натомість у напівзамкнених морях або на узбережжях зі складною конфігурацією, як у Середземному морі, види опиняються в так званій «широтній пастці», де для незначного зміщення широти потрібно подолати великі відстані — або це взагалі неможливо.

Джерело: phys.org

Автори проаналізували 540 мільйонів років викопних даних, охопивши близько 13 тисяч груп мілководних морських безхребетних — молюсків, губок, морських зірок та інших організмів. Для кожного виду вони розрахували, наскільки складно було зміститися на 5°, 10° або 15° широти вздовж берегової лінії в давніх географічних умовах. Короткий маршрут означав легший «шлях втечі», довгий — підвищений ризик. Результати показали, що протягом усієї геологічної історії ризик вимирання був стабільно вищим у видів із довгими маршрутами міграції.

Ефект посилювався під час п’яти масових вимирань. За моделями дослідників, у періоди глобальних катастроф ризик зникнення для видів із обмеженими шляхами міграції зростав до 400%, тоді як у відносно стабільні епохи — приблизно на 60%. Оскільки тектонічні процеси з часом змінювали конфігурацію континентів, одна й та сама кліматична подія могла мати різні наслідки залежно від того, як саме були розташовані узбережжя.

Сьогодні ці висновки допомагають краще зрозуміти вразливість регіонів із напівзамкненою географією, зокрема Середземного моря або Мексиканської затоки. Водночас види з високою здатністю до розселення, наприклад із тривалою планктонною стадією личинок, менше залежать від орієнтації берегової лінії. Дослідження підкреслює, що шанси на виживання визначаються не лише біологічними особливостями виду, а й самою картою світу — тим, чи дозволяє географія знайти шлях до безпечніших умов.