Найбільші скати світу створюють «ментальні карти» океану на глибині 1200 метрів

Міжнародна група вчених із Перу, Індонезії та Нової Зеландії вперше зафіксувала, що океанічні манти — найбільші скати у світі — здатні занурюватися на глибину понад 1 200 метрів.

Результати опубліковано у журналі Frontiers in Marine Science.

Джерело: phys.org

«Ми показали, що далеко від узбережжя океанічні манти здійснюють занурення набагато глибше, ніж вважалося раніше. Такі занурення пов’язані з подальшими горизонтальними переміщеннями і, ймовірно, допомагають цим тваринам орієнтуватися у відкритому океані», — пояснює перший автор дослідження доктор Келвін Біл із Університету Мердока (Австралія).

Під поверхнею — новий світ

Вчені оснастили 24 океанічні манти спеціальними датчиками на трьох локаціях: у Раджа-Ампат (Індонезія), біля Тумбеса (Перу) та біля Вангароа (Нова Зеландія). Спостереження тривали з 2012 до 2022 року. Вісім із міток, запрограмованих на від’єднання через кілька місяців, були знайдені після спливання на поверхню.

«Знайти маленький сірий об’єкт із короткою антеною серед хвиль і сміття — справжній виклик», — згадує Біл. Дані з віднайдених міток фіксувалися кожні 15 секунд, решта передавали коротку статистику через супутник.

Усього було отримано 2 705 днів записів. На 79 із них манти здійснили екстремальні занурення, максимальна глибина сягнула 1 250 метрів. Переважна більшість таких випадків (71) сталася біля Нової Зеландії.

Навіщо манти пірнають так глибоко

Зазвичай новозеландські манти починали глибокі занурення, коли віддалялися від континентального шельфу у відкриті води. Спуск відбувався сходинками, без тривалого перебування на максимальній глибині. Це означає, що вони не шукали їжу і не тікали від хижаків, які теж можуть пірнати глибоко.

«Манти можуть орієнтуватися за змінами магнітного поля Землі, рівнем кисню, температури чи освітлення. Занурюючись і “збираючи” ці сигнали, вони створюють ментальні карти, які допомагають їм пересуватися океаном», — пояснює Біл.

На великих глибинах умови стабільніші, тому саме там манти, ймовірно, «зчитують» орієнтири. Після підйому вони відпочивають біля поверхні, а згодом здійснюють тривалі переміщення — понад 200 км за кілька днів. Це свідчить, що занурення мають навігаційне, а не харчове значення.

Коли глибина — компас

У Перу та Індонезії екстремальні занурення траплялися рідко, адже манти там живуть переважно у мілких прибережних зонах. Натомість біля Нової Зеландії рельєф морського дна різко переходить у глибини, створюючи умови для глибоководних «розвідок».

«Розуміння того, навіщо тварини пірнають на такі глибини, допомагає пояснити, як вони долають тисячі кілометрів відкритого океану та з’єднують віддалені екосистеми», — зазначає Біл.

Дослідники визнають, що їхня вибірка була невеликою, а отримані дані — лише «знімки» поведінки. Проте вони закликають до міжнародної співпраці для захисту мігруючих видів, які залежать як від прибережних, так і від океанічних середовищ.

«Глибокий океан — це місце, яке досі залишається майже невідомим, хоча саме він регулює клімат Землі й підтримує світові рибні ресурси», — підсумовує Біл.