Ерозія узбережжя та право на землю: рибальські громади Індії вимагають точних карт

В Індії розгорівся гострий конфлікт між державними екологічними органами та прибережними рибальськими громадами союзної території Пудучеррі й округу Караїкал через масштабну політику зонування узбережжя.

Джерело: india.mongabay.com

Чинна державна екологічна декларація вимагає проведення обов'язкових громадських слухань лише для великомасштабних карт у масштабі один до двадцяти п'яти тисяч. На картах такого великого формату один картографічний квадрат охоплює територію чотирнадцять на чотирнадцять кілометрів (сто дев'яносто шість квадратних кілометрів). Через це на схемах практично не видно об'єктів критичної місцевої інфраструктури, таких як майданчики для сушіння риби, стоянки човнів та традиційні комунальні території громад.

Дрібніші й детальніші кадастрові карти в масштабі один до чотирьох тисяч, які чітко відображають межі рибальських сіл, соціальні об'єкти, школи та медичні пункти, розробляються державними органами без процедури публічних консультацій з населенням. Отримати доступ до цих детальних документів звичайним громадянам практично неможливо — для цього доводиться подавати офіційні запити на основі закону про право на інформацію або звертатися до суду. Натомість приватні забудовники, готельні та портові компанії легко фінансують Національний центр сталого управління узбережжям (NCSCM) у Ченнаї для створення точних локальних карт виключно під свої комерційні проєкти.

Через приховування важливих деталей на офіційних картах, оприлюднених у березні дві тисячі двадцятого третього року та квітні дві тисячі двадцятого четвертого року, місцеві жителі масово бойкотували та пікетували громадські слухання. Протести рибальських панчаятів, підтримані Федерацією рибалок Караїкала та Рухом за права жителів узбережжя (CPRM), змусили владу відкликати перші варіанти планів управління прибережними зонами (CZMP). Наступні незалежні екологічні експертизи виявили, що супутникові дані NCSCM проігнорували від сімдесяти до дев'яноста відсотків екологічно чутливих зон (понад одну тисячу двісті акрів), зокрема мангрові зарості, піщані дюни та місця гніздування морських черепах.

Ситуація ускладнюється глобальними кліматичними змінами та береговою ерозією. За даними тривалих спостережень з тисяча дев'ятсот дев'яностого по дві тисячі шістнадцятий рік, понад п'ятдесят сім відсотків узбережжя Пудучеррі перебуває в стані руйнування, а в грудні дві тисячі двадцятого п'ятого року потужні зливи та вітри циклону «Дітва» (Ditwah) повністю змили цілу лінію рибальських сіток на пляжі села Вірампаттінам. Незважаючи на судові позови місцевих жителів, зокрема М. Малаялатана, до Національного зеленого трибуналу (NGT), Комітет з контролю за забрудненням Пудучеррі (PPCC) продовжує стверджувати про повне маркування всіх зон.

Журналістське розслідування про картографічний парадокс підготувала дослідниця Шрея Раман (Shreya Raman) з Медіацентру змін клімату Азійського коледжу журналістики. Статтю опубліковано дев'ятнадцятого травня дві тисячі двадцятого шостого року на американському некомерційному вебресурсі Mongabay, який спеціалізується на новинах екологічної науки та збереження природи. Публікація вийшла одночасно з аналітичними матеріалами Сари Тредруп (Sara Trærup) про перспективи біотехнологій в Індії, експертними статтями про вплив потепління Тихого океану на індійські мусони та новинами про виявлення нового для науки виду сома в річках хребта Західні Гати.